Історія появи ґудзиків

 «…Ви можете стати архангелом, дурнем чи злочинцем,

і ніхто не помітить цього. Але якщо у Вас відсутній ґудзик -

кожен зверне на це увагу»

Еріх-Марія Ремарк

Сьогодні наше життя таке галасливе, швидке та несамовите, що ми просто не маємо часу замислюватись про такі дрібниці, як маленький ґудзик. Хоча, напевно, кожен з нас застібає та розстібає хоча б один ґудзик щодня…. А в гардеробі їх набереться з півсотні, а може, й тисячі…… А були ж часи коли ґудзиками могли користуватися лише заможні громадяни, і за ціною вони прирівнювалися до дорогоцінного каміння…

Звичайні ґудзики, що були доведені японськими майстрами до досконалості, подарували світу «нецке». Саме так звучить слово «ґудзик» японською.

У перекладі з англійської ґудзик (button) - бутон, що Германска група мов: німецька Knopf, голландська Кnоор, ісландська Кnаppr, датська Кnор, ірландськаCnaipe мають спільних предків зі значенням «ґуґля, випуклість, вершина». В сучасній українськй мові з цих мов залишилось слово кнопка, що означає різновид ґудзика.

Романська група мов: французка bouton, італійська bottone, іспанська baton, португальска botao мають спільних предків зі значенням «ґулька, пуп'янок, бутон» або «проколювати, простромлювати, протискувати».

Слов’янська група мов: (російська пуговица, словенська poglica, латишська puoga і т.д.).

У перекладі з англійської ґудзик (button) - бутон, що не розпустився. І дійсно, найбільш відомі старовинні гудзики нагадують малюнком квіти, плоди, чи звірів.

«Пуговица» в російській мові має той же корінь, що і слова «пугать, пугало, пугач». Деякі дослідники вважають, що цей збіг пов’язаний як раз з тим, що ґудзик довгий час слугував оберегом  від злих сил.

Перші документальні відомості про шпильки, які використовували в одязі жительки древніх Афін, відносяться до 570 року до н.е. Довгий і твердий стрижень шпильки, якщо буде потреба, міг бути використаний як кинджал. Одна з афінських легенд розповідає про те, як жінки закололи шпильками гінця, що приніс звістку про загибель їхніх чоловіків на полі бою, обвинувативши його в тім, що він злякався, й кинув друзів по зброї.

Із часом шпильки перетворюються на брошки. Залежно від рівня багатства й влади, ґудзики могли бути й різьбленими камеями з мармуру або агату, і навіть інкрустовані діамантами, перетворившись у ґудзики, що переходять у спадщину й дотепер зберігаються в родовитих азіатських, і європейських родинах.

В XVI – XVII століттях поряд з ювелірними прикрасами ґудзики й застібки стають складовою частиною світського костюма, прикрашаючи в тому числі туфлі й чоловічі черевики. Часопис XVII століття описує дам, що носили на одязі від п'ятдесятьох до ста маленьких декоративних ґудзичків, щось на зразок намиста й стеклярусу.

Відомі керамісти та ювелірних справ майстри ставилися до виготовлення ґудзиків з тією же старанністю й вигадкою, з якою створювали свої вази й підвіски. Ручний дизайн був особливо популярний у роботі із золотом, сріблом і латунню. Пізніше майстри стали підкладати під грановані скельця кольорову фольгу, імітуючи кольорові діаманти. Ця техніка називається “ rhinestones”.

Новий етап у мистецтві виготовлення ґудзиків починається з появи в Італії, а потім і у всій Європі азіатського фаянсу й порцеляни, а разом із ними - нового матеріалу, що сподобався дизайнерам і кравцям.

Мистецтво виготовлення ґудзиків в XVIII столітті досягає високого рівня. Деякі модниці саме їх ставлять в основу й просять кравців підбирати під них (ґудзики) тканини із золотим і срібним шиттям, а не навпаки. Стиль придворних художників і скульпторів відбивається на одязі, і майстри мініатюри розписують скляні, або глиняні ґудзики в манері Ватте, Бушеві, Мрія. Найвідомішою країною з емалевого розпису ґудзиків стала Франція, чиї майстри винайшли способи комбінауії гравірування й розпису.

XIX століття стало ”золотим століттям” ґудзика. Масове виробництво в різних країнах, наполеонівський (ампір) і вікторіанский стилі, відкриття целулоїду розкривають перед виробниками нові обрії, обіцяючи заміну дорогих металів на штампований і писаний пластик. Почалася скажена конкуренція між компаніями в сфері виробництва ґудзиків і уніформ для армії, мисливських, і спортивних клубів.

XIX столітті існував романтичний звичай нанизувати рідкі й найкрасивіші ґудзики на нитки. Друзі й родичі дівчини теж могли поповнити нитку найвишуканішими екземплярами зі знайдених або наявними в них. Коли число ґудзиків у такій “нитці любові” (сhаrm string) досягало магічної цифри в одну тисячу, дівчина повинна була зустріти свого Принца. Експертам і шукачам фольклору пощастило відшукати кілька таких уцілілих ниток, і сьогодні вони прикрашають музейні й приватні колекції.

У Росії мода на ошатні “штучні” ґудзики з'явилася разом із реформами Петра Першого, коли через вікно в Європу можна було побачити королівські двори й знать, що носила незліченні ґудзики й ґудзички, обтягнуті шовком і розшиті парчею й золотий канителлю.